На Вашім, на усміхненім
лиці
Шануймо стежку, що веде
до школи,
Шануймо наші рідні
Дубівці»
З гімну села (автор Каплун Іван Григорович)
Тривіальна школа в Дубівцях була збудована у 1856 році і рішенням намісництва була відкрита 14 січня 1857 року. У школі діти вчилися два роки, а потім ще один рік повторно. Звідси і назва «тривіальна». Школу утримувала Львівська греко-католицька консисторія. На її утримання виділялося в рік 118 золотих римських, 65 крон, 16 центнерів зерна і 8 кіп соломи.
Вчителями
школи були Йосиф Лопатинський, Антон Таращук, Лев Зофієвський (1818-1879).
Останньому (Льву Зофієвському) вдячна сільська громада спорудила пам’ятник.
В 1870
р. в результаті шкільної освітньої реформи тривіальні школи були реформовані у
народні школи.
8
лютого 1885р. відкрито читальню «Просвіти» (Записалося 50 членів). На відкритті
читальні були присутні посол до галицького сейму о. Микола Січинський, о.
Груша, о. Герасимович і місцевий падох М. Дністрянський.
До
першої світової війни 1914-1918 рр. школа працювала ритмічно, відомо. Що багато
вояків дубівчан були грамотними, окремі добре освідченні, що входили до складу
УСС, а згодом і до складу Української Галицької армії. В роки
національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. навчання не було стабільним. За
даними перепису на кінець вересня 1920 р. в селі Дубівці здібних до науки було
245 особи. Дуже бідних дітей-сиріт було 46 осіб, котрі не відвідували школи, це
наслідки клятої війни і окупації Росією.
Польська
влада відкриває школу, однак вживання української мови було обмежене законом
польського уряду від 31 липня 1924 року.
На
передньому краї боротьби за національні інтереси знову активізує дубівецька
«Просвіта», що відновила свою роботу в 1922 році.
Двомовна
(укравістична сільська школа, у двох класах
навчалось більше 130 учнів. Вчителі Тимочко, Заплітна, Поляк, Карась.
У 1932
році сільську школу реорганізували в чотирикласну однак вона була недосяжною
для більшості селянських дітей. Вчительки Анна Балей, Антоніна Рожнятовська
були провідниками польських націоналістичних організацій.
Передова
дубівецька молодь налаштована патріотично, вона прагне до національних знань,
до боротьби з окупантами. З'являються і свої вчителі, що були студентами
Тернопільської гімназії «Рідна школа»: Івахів Іван Кіндратович, Козінчук Стафан
Михайлович, Мандзій Зиновій Миколайович, Пападич Зіновій Карпович. Продовжують
навчатися в гімназії до вересня 1939 року, а згодом у пед.. школах Радянського
союзу Бойцун Йосип Онуфрійович, Висоцький Юрій Максимович.
Із
січня 1940 року за новими, тепер радянськими навчальними планами розпочала
роботу Дубівецька сільська школа. Вчителями були Шалаган родом з села
Довжанки, Козінчук С.М., Івахів І.К.,
останіх (Козінчук С.М., Івахів І.К.) перевили на роботу в Стегніківську школу.
Відомо
що в період німецької окупації Козінчука С.М. вивезли до Німеччини, а Івахіва
І.К. НКВдисти замордували в Тернопільській тюрмі в кінці червня 1941 року, як
активного організатора ОУН.
Гітлерівці
своєю тактикою мало чим відрізнялися від більшовиків Сталіна в селі Дубівці
вони вбивають Каплуна Йосипа, в німецьких таборах загинули Качка Максим, Дума
Павло, а 8 березня 1944 року при відступі німці вбили відомого в окрузі політ.
виховника ОУН УПА (псевдо «Птах») Качку Володимира Васильовича. Врятувався від
лабет гестапо Бойцун Йосип Онуфрійович котрий пізніше у 1947 році загинув від
НКВС радянської влади.
Трагічною
могла бути доля дубівчан у вересні 1943 року коли за доносом польських
прислужників німецьке гестапо здійснило ревізії та арешт молодих
юнаків-дубівчан. Становище врятував війт села Мандзій Микола Андрійович
московська влада знову прийшла в село Дубівці 8 березня 1944 року. Село Дубівці
тимчасово стає районним центром, як перше звільнене від німецьких фашистів село
Велико-Глибочецького району. Ще майже місяць Великий Глибочок не можуть
звільнити радянські війська.
Із
вересня 1944 року сільська школа ще не працювала, бо з районного центру не
присилають учителів для навчання дубівецьких школярів. І лише у вересні 1945
року відкрита Дубівецька семирічна школа. Перший випуск учнів у 1952 році,
третій випуск учнів у кількості 30 школярів у 1954 році.
Першою
вчителькою учня Ханаса Василя Онуфрійовича в 1947-1948 навчальних роках була
Якимів Галина (дочка священика). Сім'я
Ханасів проживала у придорожній місцевості в напрямі сіл Стегніківці, Курники,
Лозова і прямої дороги на Тернопіль через хутір Чагарі.
Маленький
Василько Ханас пригадує і відступаючих німців, що в березні 1944 року втікали
на м. Броди і наступаючих радянських військ, які прагнули заволодіти містом
Тернопіль.
Малолітні
хлопчаки Ханаси (старший брат Володимир і молодший Василь) були допитливими,
розумними дітьми треба було добре орієнтуватися в тодішній післявоєнній
обстановці. Батька відправили на фронт, а мати Стефанія з двома дітьми на трохи
віддаленій від села хатині тремтить від кожного шороху, гавкання собаки,
пострілу зброї. Час був неспокійний і можна було чекати непередбачуваних
наслідків, звертаючись до дітей мама говорила: «Діти, будьте обережними,
пильними, мовчазними…».
У 1945
році старший із сім’ї Ханасів
Володимир почав навчатися в першому класі Дубівецької школи, а молодший –
Василь не хотів відставати і у шестирічному віці у вересні 1947 року почав навчатися
у першому класі.
Вчився
сумлінно добре закінчив семирічку в 1954 році і за рекомендаціями колишнього
директора школи Пелеха Петра Михайловича (Ханас Василь був одним з найкращих
учнів) посилають його, випускника поступати в педагогічне училище. Вирішили
його пошукати у місті Кременці, який тоді був центром педагогічної науки не
тільки Тернопільщини, а й України. Діяв Кременецький педагогічний інститут,
курси до його вступу, але педагогічного училища поки що не існувало. Брат
Володимир, який на той період вже був студентом Кременецького лісотехнікуму
подає документи брата Василя у свій навчальний заклад , педагогічне училище у
Кременці ще тільки будується. Мрії стати вчителем не відбулися, «не так
сталося, як гадалося». Документи на вступ до лісо технікуму приймають і
абітурієнт Ханас Василь успішно складає вступні екзамени, як відзначив викладач
Зайченко заявив: «Молодець Ханас, з математики сільон».
Роки
навчання в Кременцькому лісотехнікумі проходили у звичному режимі семестрів,
студент Ханас постійно одержував стипендії протягом всього навчання 1954-1958
років. Дипломну роботу молодий спеціаліст захистив на відмінно і направлений на
роботу в Трест «Пудожліс» Карельської АРСР. Спочатку працював у Кривецькому
ліспромгоспі, згодом у Пудожській сплав конторі, Підпорожського рейду.
Ще
навчаючись на Кременеччині мріяв стати вчителем історії. Хотів після дворічного
обов’язкового терміну відпрацювання на Крайній Півночі повернутися на Україну і
продовжувати омріяне вчительське навчання, але був призваний на військову
службу в радянську армію.
У
жовтні 1963 року демобілізований Ханас В.О. повертається до рідного дому
зустрічається з вчительським колективом, його директором Пелихом Петром
Михайловичем, який по-батьківськи радить перейти на роботу до рідної школи. В
кінці листопада 1963 року наказом по Зборівському райво Ханас Василь
Онуфрійович призначений на посаду вчителя трудового навчання та фізкультури
Дубівецької школи.
У 1964
році Зборівським райно було направлено на посаду вчителя початкових класів
Владику Марію Григорівну, яка 26 березня 1965 року стає дружиною Ханаса В.О.
Марія
Григорівна й Василь Онуфрійович швидко здобули авторитет серед своїх колег.
Працьовиті, як «Діти війни», що пережили трагічні періоди життя рідного краю працюють
плідно, добросовісно і внесли певні уроки на все життя.
Дружня
вчительська сім’я продовжує здобувати вищу педагогічну освіту: Василь Ханас на
історичному факультеті Івано-Франківського Педагогічного Інституту, який
закінчує у 1971 році, а Марія Григорівна на факультеті початкових класів у
цьому ж вузі заочно навчається у 1973-1978 роках.
Волею
громади села керівництва Тернопільського райвиконкому і особисто завідуючого
райво Клима Андрія Васильовича директором Дубовеької восьмирічки призначають
Ханаса Василя Онуфрійовича. 35 років керує, навчає, виховує чудових, розумних,
трудолюбивих дубівчан спільно зі своїми однодумцями – старшими і молодшими
вчителями. За цей період окремі з них за досягнення вагомих успіхів у навчання
і вихованні своїх учнів нагороджені відзнаками «Відмінник народної освіти
України», зокрема вчителька біології, хімії – Деркач Анастасія Юрійєвна,
учитель фізики – Петрик Євген Володимирович, учителька української мови та
літератури Мац Ганна йосипівна, класовод Кучма Олександра Дмитрівна, класовод,
вчитель-методист – Владика Марія Григорівна.
У
Дубівецькому педагогічному колективі формувалися кадри передових освітянських
наставників Тернопільщини: Вийванко Михайло Іванович, Лазута Ганна Йосипівна, які
згодом очолювали школи у Великих Бірках, Смиківцях; Петрук Ольга Борисівна –
керувала рай методкабінетом у Шумському райво, Марія Василівна Ворох у Зборові,
Забродський Руслан Петрович у Тернопільському райво, працював інспектором у Львівському облвно , тепер очолює
педагогічний колектив першого-третього ступеня №17 м. Тернополя.
Горбачовська
перебудова в країні, реформи в освіті вимагали поліпшення матеріальної бази,
розбудови старих приміщень Дубовецької школи («добудова» - це слово заступило
все в буквальному розумінні для керівника школи і відсунуло на другий план
організаційно-методичну роботу в школі. Треба добудувати приміщення для
шестиліток, їдальню, спортзал… Господарським способом задумав директор школи
Василь Онуфрійович реконструювати школу, знайшов підтримку з боку районного
архітектора Олега Добрянського, голови Тернопільського райвиконкому Косенка
Бориса Григоровича, завідуючого заврайво Каплуна Андрій Володимировича. І хоч
незначні гроші частково виділяли колгосп імені Шевченка і райво, цього було
замало, адже кожна цеглинка, камінь, Панелі, шифер, лісоматеріали, підйомні
крани, транспорт – були щоденною турботою директора школи, він організатор, на
нього – основне навантаження, з ньго питають. А він трудиться і фізично та й
розумово.)
В інших
селах довгобуди шкільних приміщень (наприклад у селі Байківці добудовували 4
роки), а в Дубівцях за півтора року збудували блок початкових класів, спальні
для шестиліток, їдальню, реконструювали майстерню і спортивний зал.
Добудова
стала вдвічі більшою за попередні приміщення школи, було впорядковано
пришкільну територію, спортивний майданчик, заасфальтовано під’їзд до школи.
Василь
Онуфрійович, я педагог і господарник відноситься до тих учителів, які завжди у
праці. Його часто можна було побачити з сілько-господарськими знаряддями на
шкільній ділянці, разом із учнями, на шкільному подвір'ї, коли вручну рівняли бетоні
панелі, що укріплювали схили саду.
За
вмілого координування у школі реалізовували концепцію національно-патріотичного
виховання, розроблену п. Хаварівським Богданом Васильовичем, з яким Ханас В.О.
підтримував тісні педагогічні зв’язки.
Планами
роботи в Дубовецькій школі І-ІІ ст. проводилась значна народознавча, краєзнавча
робота за напрямками «Всеукраїнського руху» учнівської молоді «Моя земля -
земля моїх батьків», зокрема: «Любіть Україну вишневу свою», «Свята спадщина»,
«Пошук 100 чудес України», «З попелу забуття». Учні брали участь у
Всеукраїнському конкурсі на кращий похід за місцевими і дальніми туристичними
маршрутами. Світлиця – музей школи поповнювалася експонатами з історії рідного
краю.
Школярі
разом зі своїми вчителями відвідали м. Київ, Львів, Брест, Івано-Франківськ,
Кам’янець-Подільський, Кременець, Збараж, Зборів, Яремче, Теребовлю, Вишневець,
місцевості, де народилися Леся Українка, Тарас Шевченко, Йосип Сліпий.
5 січня
2001 року на зимові канікули до нас приїхали діти з Криму – 18 хлопчиків і
дівчаток з міста Сімферополя і Червоногвардійська, Сімферопольської області.
Дітей в поїздці супроводжували двоє педагогів – Валентина Миколаївна Ушакова і
Ганна Онуфрієвна Курганська. Поселили гостей у гарних сім'ях, котрі замінили
дітям на п’ятиденний період батьків, і разом з дубівецькими та стегніківськими
школярами відзначити свято Різдва Христового, побачити прадавні українські обряди,
відчути красу і чарівність наших звичаїв, української мови, тощо. Звичайно
кримським гостям сподобався святий вечір, смак куті з маком горіхами та медом,
щирість галичан, які плекають рідну мову, дбають про те, щоб мир і злагода
панували по всій Україні. Були організовані екскурсії по селу, поїздки на санях
до пам'ятника «Козацька могила», що знаходилась за дубівецьким лісом, гору
Монастирисько, дубівецьке джерело та інші екологічні споруди, місцевості.
Затамувавши
подих кримські школярі слухали легенди про наш край, про героїв, які навіть під
страхом смерті не зраджували своїх друзів та коханих. У сім'ях хлопці та
дівчатка вивчили по кілька колядок і на п’ятий день уже самі їх гарно співали,
вони також поглибили свої знання з української розмовної мови. Після
п’ятиденного перебування юні кримчани від'їхали поїздом Львів – Сімферополь, а
перед від’їздом директор Дубівецької ЗОШ І-ІІ ступеня провів півторагодинну
екскурсію про історію міста Тернополя.
Дубівецька
ЗОШ І-ІІ ст. постійно забезпечувала базову загальну середню освіту, формувала в
учнів готовність реалізації шляхів подальшого здобуття освіти. Базові навчальні
плани охоплювали дві складові: інваріантну та варіативну частини.
Результативність навчальних досягнень учнів початкових, 4-9 класів, протягом
навчальних років початку ХХІ століття з більшості предметів становила на вищий
рівень більше 25%, на достатній 50%, середній менше 25%. В районних олімпіадах
брали участь учні школи з усіх предметів і здобували призові місця. Найкращий
успіх в обласній олімпіаді з історії в учениці 9 класу Івашко Марії
Володимирівни (призове друге місце).
Педагоги
школи під керівництвом свого керівника формували духовність і духовну культуру,
набуття та усвідомлення учнями історичних знань вели пропаганду культурних надбань
свого народу та світового духовного розвитку, виховували доброту, порядність,
справедливість, чесність і постійно прагнули, щоб учні володіли народною
мораллю, етикою, естетикою. У всіх виховних планах були сплановані та
проводились бесіди години спілкування на морально-етичні заходи. Наприклад:
«про шкідливість звички», «духовна краса людини», «Хто не знає свого минулого,
той не вартий майбутнього», та інші.
Класні
керівники 5-9 класів формували правову культуру, виховували повагу до законів і
норм співжиття у суспільстві, засвоєння основних положень, конституції України,
Загальної Декларації прав людини, вироблення потреби у дотриманні та виконанні
законів нашої держави, засвоєння ідеї рівності громадян та верховенства
законів. Було зосереджено увагу вчителів на виховання в учнів і вироблення
свідомого ставлення до праці, діловитості, підприємництва, формування
працелюбності, цивілізованого господаря, готовності до життєдіяльності в умовах
ринкових відносин, забезпечення моральної і практичної підготовки учнів до
вибору професії та безпосередньої праці в матеріальній та духовній сферах.
Після
добудови приміщень школи загальною площею 1928 метрів квадратних кількість
класних кімнат зросла до 11, було значно поповнено і обладнано згідно вимог навчальних
програм кабінети фізики, математики, біології – хімії, української мови,
зарубіжної літератури, історії, початкових класів. Розширено приміщення
бібліотеки, достатньо придбано спортивного сільськогосподарського інвентаря.
Згодом в школі встановлено комп’ютерний клас. Навчальні кімнати і кабінети
добре забезпечені меблями, для виховної роботи створена належна матеріальна
база, шкільна садиба огороджена навчально-дослідна ділянка була однією з
найкращих в районі, в зимовий період навчання постійно підтримувався
температурний режим у шкільних приміщеннях завдяки збудованої котельні де
встановлений газовий котел «КСГ – 100».
В міру
можливостей директором школи і його заступниками постійно здійснювався контроль
за виконанням навчальних планів і програм з предметів, дирекція школи
дотримувалася основних вимог до внутрішкільного контролю, цілеспрямовано,
планово і відповідно до перспективних планів перевіряли рівень знань, умінь і
навичок учнів з предметів. У вересні, січні кожного навчального року перевірялися
календарні плани вчителів предметників, як заплановані кількість уроків,
контрольних, лабораторних, практичних занять, навчальних екскурсій, уроків
розвитку зв’язного мовлення.
Авторитет
загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня с. Дубівці за період керівництва Ханаса
В.О. був на достатньому професійному рівні, наші випускники продовжували
навчатися у різних закладах середньої та вищої школи за післявоєнний період з 1952
року денну, вечірню і заочну школи закінчили понад півтори тисячі учнів, з них
895 здобули повну середню і спеціальну освіту, 184 – вищу освіту, 5 випускників
стали кандидатами наук, викладачами вишів, а Каплун Андрій Володимирович –
доктор педагогічних наук, професор, Висоцький Олег Юрійович – доктор медичних
наук, професор.
А на
трудовому фронті звання заслужений працівник сільського господарства одержали
працівники тваринництва Оксана Петрівна Зарічна, Надія Іванівна Боднарчук,
колишній директор Тернопільського комбінату хлібопродуктів Петро Зіновійович
Волошин, а Олег Юрійович Висоцький заслужений лікар України, Яким Васильович
Сеник заслужений архітектор України, відомими краєзнавцями, дослідниками
історії рідного краю, журналістами, громадським діячами є Уніят Віктор
Богданович – лауреат Всеукраїнської премії імені Братів Лепких, головний
редактор газети «Свобода», Ханас Володимир Васильович – лауреат Всеукраїнської
премії ім. Іванни Блажкевич.
В кінці
так званої Горбачовської перебудови вчителі школи активно пропагують
національно-культурне духовне надбання українців, беруть участь 20 січня 1990
року з нагоду Дня Соборносіт (Злуки) в ланцюгу єднання у місті Тернополі, на
референдумі 1 грудня 1991 року, було створено осередок «Товариство рідної мови»
первину організацію Народного Руху.
Після
проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року під керівництвом Ханаса
В.О. активізувалася робота дубівецької «Просвіти» з великим успіхом переглядали
дубів чани і жителі довколішних сіл, драми – вистави Т.Г. Шевченка «Назар
Стодоля», Івана Франка «Украдене щастя», П. Мирного «Лимерівна», Марка М.
Кропивницького «Де зерно там і полова» («Дві сім’ї»), комедію «Фараони»
О.Коломійця. Дійовими особами і виконавцями були: Ільків Галина, Ленько Лариса,
Уніят Галина, Франківський Ігор, Ханас Володимир, Флисник Богдан, Сеник Василь,
Дольна Лариса та інші просвітяни села. Ініціаторами усіх заходів були Марія
Григорівна і Василь Онуфрійович Ханаси.
В
різних місцевостях побував Василь Онуфрійович, але не забув рідного села де
зростав та змужнів завдяки батькам, які народили його і виростили; вчителів,
які допомогли знайти правильну стежину в житі; завдячує він своїй першій
вчительці Якимів Галині (була дочкою священика), класоводу Ромашко Євдокії
Давидівній, класним керівникам Матвієнко Катерині Сергіївні, Нарушевич Марї
Дмитрівній, вчительці історії конституції – Павлусик Галині Григорівні, директорам
школи Мовчану Василю Васильовичу, Пелиху
Петру Михайловичу, які позитивно вплинули на обрання професії вчителя,
педагога, керівника. Вчителем у рідному селі Василь Онуфрійович працював 47
років, з них 35 років організатор педагогічного колективу, володіючи знаннями і
досвідом Ханас В.О. є автором близько 100 статей із педагогіки, історії
краєзнавства у засобах масової інформації, наукових збірниках та
енциклопедичних виданнях. 26 березня у нього черговий ювілей: 80-річчя від дня
народження.
Немає коментарів:
Дописати коментар